Покарання за боягузство не тільки ганьба, а й тюрма

Вони - це чоловіки віком від 18 до 60 років, яким у період дії воєнного стану заборонено виїзд за межі України.

Як боротись з тими, хто не має ні гідності, ні совісті, розбираємось у цій статті.

В той час, поки одні годинами простоюють у чергах до військоматів, наматотують кілометри доставляючи гуманітарну допомогу чи евакуюючи людей, інші шукають шляхи до втечі.

І якщо таких осіб залишатись в країні і працювати на перемогу не стимулюють почуття потріотизму та людської гідності, то, як вважають законодавці, таким стимулом має стати страх ув’язнення.

17.03.2022 року до Верховної Ради надійшов Проект Закону "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України з порушенням вимог нормативно-правових норм в особливий період чи під час дії правового режиму воєнного стану".

Вказаним проектом закону пропонується доповнити Розділ XIV Кримінального кодексу України статтею 332-3 "Незаконне перетинання державного кордону України в особливий період чи під час дії правового режиму воєнного стану".

Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

За незаконні дії щодо перетину державного кордону України в умовах війни законодавці пропонують карати наступні категорії осіб:

• військовослужбовців,
• військовозобов’язаних,
• резервістів,
• осіб, які підлягають мобілізації,
• народних депутатів України,
• депутатів місцевих рад,
• посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
• сільських, селищних, міських голів,
• працівників правоохоронних органів,
• суддів,
• суддів Конституційного суду України,
• прокурорів.

Окрім того, зазначеною статтею встанволено покарання не тільки за незаконний перетин кордону, але й за сприяння у такому перетині. За сприяння - законодавець пропонує карати посадових осіб та/або військовослужбовців ДПСУ. Санкція передбачає позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Ніби все справделиво та логічно, але є але.

Криміналізація певних діянь є серйозним та чутливим питанням. Чітко та скурпульозно прописані норми мають стати запорукою того, що така норма не буде мертвонародженою та працюватиме, досягаючи заявлених цілей закону.

1. При першому ж прочитанні пропонованої редакції статті в очі впадає, що відповідальність встановлюється за незаконне перетинання державного кордону. Поняття "перетинання державного кордону" очевидно охоплює як в’їзд так і виїзд за межі кордону.При цьому кримінальна відповідальність за незаконний в’їзд вже встановлена ст. 332-2 КК України.
2. Потрібно також відзначити, що на сьогоднішній день профільне законодавсто, а саме стаття 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" не містить такої підстави щодо обмеження права громадян на виїзд, як введення воєнного стану. Тому разом з введенням кримтнальної відповідальності, потрібно внести й відповідні доповнення до Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України". Адже норми, якими встановлюється кримінальна відповідальність за ті чи інші діяння, є вторинними відносно відповідних норм регулятивного законодавства.
3. Санкція статті передбачає, окрім позбавлення волі, можливість конфіскації майна засудженого. Зазираємо в Кримінальний кодекс (ч.2 ст. 59) та читаємо: "Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості…" Отже, згідно діючого законодавства, щоб застосувати до особи, винної у незаконному перетині кордону конфіскацію майна, такий перетин має бути з корисливих мотивів, тобто з отриманням певної матеріальної вигоди. Що звісно може бути квалификуючою ознакою, однак сам по собі пропонований законодавцем склад злочину не відноситься до корисливих. Щодо другої категорії злочинів, за вчинення яких допускається покарання у вигляді конфіскації майна, то це злочини, передбачені Роздіом І та IX Кримінального кодексу. Натомість законодавець розмістив цей склад злочину у Розділі XIV, що виключає правову основу, для застосування покарання у вігляді конфіскації майна.
4. Законодавці за другий шанс, для втікачів. Однак, Кримінальний кодекс не такий лояльний. Справа в тому, що законопроектом передбачено внесення до ІІ Розділу Прикінцевих та перехідних положень КК України пункту 23, яким пропонується звільнити особу від покарання, у разі якщо вона добровільно, протягом десяти днів, з моменту набуття чинності законом про внесення змін до КК України повернеться в Україну. Справа в тому, що Конституцією України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Оскільки до набрання чинності нормою КК, передбаченою у даному проекті, відповідне діяння не вважалось правопорушенням, то особа взагалі (незалежно від її повернення чи неповернення в Україну) не підлягає кримінальній відповідальності за діяння, передбачене у ч. 1 нової ст. 332-3 КК, якщо воно вчинене до набрання чинності відповідним законом України.

Не можна не вітати законодавчу ініцативу щодо встанволення кримінальної відповідальності для втікачів, однак очевидно, що законопроект потребує доопрацювання та узгодження його положень. Очікуємо плідної роботи законотворців в цьому напрямку.