Монобанк вирішив закривати рахунки клиєнтів, а потім передумав: що говорить закон?

У листі зазначалося: "…, банк прійняв рішеня про закриття вашого карткового рахунку та відмову в подальшому обслуговуванні".

Що сталось?

Повідомляючи причину закриття рахунків, банк зазначав: "На підставі накопиченої інформації з різних джерел банк прийняв рішення про відмову в подальшому обслуговуванні."

Пізніше на своїй сторінці у Facebook соучредитель компании Fintech Band и проектов Monobank и британского Koto, Олег Гороховський, прояснив завуальовані офіційні повідомлення банку, зазначивши, що банк припиняє обслуговування понад одинадцяти тисяч клієнтів, які виїхали з України та наразі все ще перебувають на територіях росії, білорусі, ЛДНР, Криму, Північної Кореї, Сирії, Еритреї.

Таким особам банкір рекомендував користуватись картами платіжної сисетми Мир (про обмеженні можливості якої ми писали тут . Окрім того, співвласник Монобанку закликав інші банки послідувати їх прикладу.

Сьогодні зранку у Телеграм каналі банкуГороховський повідомив, що через негативну реакцію під його попереднім постом у Facebook, банк відмовився від наміру закриття рахунків, для осіб, які виїхали до 24.02.2022 року на території ОРДЛО та Криму.

Щодо інших територій рішення банку залишається в силі.

Звісно правову оцінку такому рішенню банку має давати Регулятор чи суд (в кожній конкретній справі), однак ми спробували пошукати прецеденти та спрогнозувати можливі наслідки.

Що говорить закон?

Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" скорочена назва - Закон про фінансовий моніторинг встановлює обов’язок банку, як суб’єкта первинного фінансового моніторингу не вступати у відносини з клієнтом чи припините вже існуючі відносини та закрити рахунки клієнта в ряді випадків:

• банк позбавлений можливості здійснити ідентифікація клієнта;
• банк сумнівається в тому, що заявлена в якості бенефіціару клієнта особа діє від власного імені;
• клієнту присвоєний неприйнятно високий ризик;
• клієнт не надав витребуваних банком даних або документів при проведенні перевірки;
• клієнт увів банк в оману шляхом надання недостовірних відомостей;
• банк-кореспондент, який бере участь у транзакції, визнаний банком-оболонкою.

Найпоширенішою підставою односторонньої відмови банку в обслуговуванні клієнта є присвоєння йому неприйнятно високого ризику.

Оцінка банком клієнта має ґрунтуватись на крітеріях ризику, розроблених банком самостійно, однак такі критерії мають ґрунтуватись на підходах, визначених Мінфіном у Наказі від 08.07.2016 № 584

Тож, за загальним правилом банк при відкритті рахунків та їх подальшому обслуговуванні може встановити більш високі стандарти відбору клієнтів, ніж мінімальні, запроважені державою.

Правомірність односторонньої відмови банку від обслуговування клієнтів не суперечить загальному принципу про недопустимість односторонньої відмови від договору.

Так, ст. 651 Цивільного Кодексу України допускає виключення з загального правила, якщо це прямо передбачено законом.

Законом прямо передбачена можливість односторонньго розірвання договору банком у випадках, передбачених законодавством про фінансовий моніторинг (п. 3 ч. 2 статті 1075 ЦК України).

На чиємо боці суд?

Розглядаючи справу № 910/22248/17 суд підтвердив правомірність односторонньої відмови банку від договору з клієнтом у разі виявлення неприйнятно високих ризиків у підтриманні ділових стосунків. Приймаючи рішення суд посилався на спеціальні норми законодавства про фінансовий мониторинг та абзац 2 частини 2 ст 1067 ЦК України.

Однак, право банку відмовити клієнту в обслуговуванні не є абсолютним, а права клієнтів мають бути захищені, шляхом надання банком ґрунтовних пояснень підстав відмови з посиланням на докази. Таку позицію зайняв суд у справах № № 910/3245/19 та № 910/507/20.

Виходячи з наведеного виникає логічне питання: а чи має право клієнт ознайомитись з внутрішніми документами банку, які визначають критрії ризику у разі, якщо банк закриває рахунок, посилаючись на них?

Ви звісно можете спробувати, однак ні закон ні судова практика не зобов’язують банк розкривати таку інформацію.

Так у своєму рішенні від 20 лютого 2018 року у справі № 910/11471/17 суд відзначив, що банк не мусить ознайомлювати своїх клієнтів із локальними документами, які включають, серед іншого, вищезазначені критерії ризику, оскільки це може полегшити здійснення протиправної діяльності клієнтами, на протидію якій і спрямовані такі документи.

Як бачимо чинне законодавство дає банкам широке поле для маневрів при прийнятті рішень щодо обслуговування клієнтів, однак і закон і судова практика таки встановлює рамки і свободу банку у виборі клієнта не є безмежною.