П'ять запитань від президента - погляд пересічного громадянина. Запитання п'яте.

Навіть, якщо не брати до уваги законодавчі основи проведення опитування в день виборів, що викликали величезний резонанс, розгляд п'ятого та друго запитання має бути доволі цікавим

Отже: Запитання п'яте:

Чи підтримуєте ви право України на використання гарантій безпеки, визначених Будапештським меморандум, для відновлення її державного суверенітету і територіальної цілісності?

І що ж, народ повинен відповісти на це запитання, щоб Україна могла поставить перед західними партнерами питання руба: «Або всі підписанти Будапештського меморандуму виконують зобов'язання, або ніхто"? І що лежить в підгунті цього запитання - плани по відновленню ядерного потенціалу держави чи таки, спроба банального шантажу?

Повернемося в далекий 1994 рік, коли Україна була третьою країною в світі за величиною ядерного потенціалу і вирішила взяти на себе зобов'язання по перетворенню себе в без'ядерну державу. Меморандум був підписаний 5 грудня 1994 року першими особами 4 країн - України, США, Великобританії і РФ на нараді з безпеки. Підписання відбулося у рамках приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. І вже трохи більше, ніж за півтора року з території України було вивезено останню ядерну боєголовку. Документом всього у 6 параграфів була вирішена подальша доля країни. Ні, звичайно були ще 900 млн доларів і щирі запевнення в підтримці.

Про запевнення і гарантії варто сказати докладніше

1. Гра слів, яка коштувала Україні десятків тисяч людських життів.

Мало кому з пересічних громадян відомо, що український варіант тексту Меморандуму мав деяку відміну від варіанту Великобританії та США. Український варіант документа називався «Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», в англійському варіанті вирішальне слово guarantees звучало assurances, що означає запевнення. Різниця очевидна, але, мабуть, не для тих, хто ставив під ним підписи. Хоча ні, судячи з уточнення: «Підписано у  чотирьох   рівно   автентичних   примірниках українською, англійською та російською мовами»,- яке потім, перед ратифікацією договору, спритно з англомовного варіанту прибрали, для декого все ж таки було зрозуміле.

Та, як завжди, гроші вирішили все, як ніяк 900 млн доларів.

2. Не виконання зобов'язань США і Великобританією після агресії РФ

А не було у них ніяких зобов'язань. Повірити в таке важко, але як то кажуть: «Що написано пером, не вирубаєш сокирою». Відповідно, до параграфу 6 Меморандуму, США і Великобританія «будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань». Більш того, в документі не прописана а ні процедура проведення консультацій, а ні, навіть, їх мета.

І вони, таки, виконали, як і належить, негайно відповідно до виразу: «Точність - ввічливість королів». Вже 05.03.2014 року в Парижі відбулися консультації в рамках Будапештського меморандуму, ще до анексії Криму.

3. Зобов'язення США і Великобританії стосовно дій в РБ ООН

Виникає правомірне питання, стосовно 4 параграфу Меморандуму, відповідно, з яким США і Великобританія «підтверджують їх зобов'язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з метою надання допомоги Україні, як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї,яка не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об'єктом погрози агресії з використанням ядерної зброї».Тому, хто дочитав параграф до кінця, пояснення навряд чи знадобляться.

І якщо бути відповідальними та об’єктивними то, від США і Великобританії - не дивлячись на те, що ядерна зброя не була застосована і навіть не було загрози її застосування, підтримку в РБ ООН Україна отримала і продовжує отримувати.

Запитання з приводу запитання

У мене, як у пересічного громадянина, також є запитання з приводу п’ятого запитання. Чи не буде постановка питання руба тією самою помилкою, яку зробила попередня влада в 1994 році, підписавши Меморандум про гарантії, котрий нічого не гарантував? Як то кажуть: «Не рубай руку, яка тебе годує». Чи може, в кінці кінців, ми починаємо розуміти, що вже настав час подумати самим, як воно себе прогодувати?